The smile of the Universe

Всесвіт усміхається через інших людей.

  І ці усмішки трапляються дуже вчасно. Вони кажуть, що все буде добре. Саме сьогодні. Саме тепер. Особливо, вони вчасні в дорозі. Коли хвилюєшся й подорожуєш наодинці. Коли чоловік в київському метро із запрацьованими руками якось дуже щиро посміхається, поправляє мій улюблений зелений шалик й пропускає до дверей метро. Тоді я прямувала до вокзалу. І була в очікуванні подорожі додому. Коли на вокзалі молодий хлопець посміхнувшись приготував мені смачне лате.

  Коли щиро посміхається баріста щойно зготувавши для мене гарбузове лате. Було дуже холодно й стало тепліше не так від кави, як від тої посмішки.

  Коли знайомий дарує квиточок на польське кіно.

 Коли в київській квартирі я підстрибую й багато разів обіймаю моїх друзів, які першими дізналися дуже хороші новини із вечорового джімейла. 

  Коли Всесвіт посміхається тобі це найкращі миттєвості. Непевність зникає.

Autumn mercies

Share cakes, coffee and laughters this autumn.

Life is about simple things.

 Одного суботнього ранку я печу сирник й сезонний гарбузовий кекс. Мій друг чарує над кавою, яку я куштуватиму вперше за вісім років нашого знайомства. Наша подруга дбайливо пакує фрукти у свій наплічник. Тепла осінь змушує нас сміючись спізнюватися на "майже" пікнік в Стрийський парк. Ми прийшли ловити теплу осінь з кавою й випічкою за плечима. Тепло на кінчиках пальців.

  З сирником у мене роман. Він щоразу виходить інакшим. Все залежить від сиру, який я купую, від настрою, з яким приступлюся до нього. Одного дня, мабуть, мені захочеться пекти тільки так. Проте, зараз люблю "свою" золоту серединку й тішуся різноманіттю результатів. 

    

Прожити один день тут і тепер. Розділити каву й смаколики. Багато сміятися. Багато говорити про каву й різне-різне. Й ні про що до нерву важливе.    

 ... my autumn mercies of friendship.