Bunch of inspiration

  Хочеться зберігати уривочки того, від чого почуваєшся дуже добре...

Просто магічні секунди, коли падає сніг...

Магічний Том Оделл :)

Cyril Axelrod

       Cyril Axelrod "And the Journey Begins"

    У цій книжці сліпоглухий священик оповідає свою історію. Найбільше мене вразило те, що в цій книжці узагалі немає нарікань. І немає жалю за тим "а якби було інакше", Якби було інакше (він так пише), то навряд чи сенсом його життя було б служіння.

    Він завжди казав собі "так", коли інші казали йому "ні". Кирило народився глухим у родині ортодоксальних євреїв, мешканів Йоганнесбургу. Перша чверть книги оповідає про історію його родини і містить описи деяких єврейських релігійних традицій. Досить цікаво читається. Цікавим тут є те, що євреї не дуже толерували людей з вадами зору чи слуху. Саме тому маленький Кирило став вихованцем місцевої католицької школи. Тільки там на той час давали освіту глухим дітям. Незрима теза про те, що католицизм дуже інклюзивна релігія, проходить крізь всю книгу. Кирило все більше підпадав під вплив католицьких черниць і його батько врешті-решт домігся того, щоб єврейська спільнота забезпечила маленьким глухим євреям відповідну юдейську релігійну освіту. Вперше юдеї пішли на співпрацю з католиками :) 

    Згодом розвинулась місцева юдейська спільнота глухих. Кирило мріяв стати рабином цієї спільноти. Та виявилось, що юлаїзм м'яко кажучи не визнає глухих рабинів. Відтак, кілька років він працював бухгалтером. І в якийсь момент почав грунтовніше цікавитися католицизмом. Згодом, він відчув, що дуже хоче стати священиком, або ж "католицьким рабином" :) Він закінчив семінарію будучи єдиним глухим студентом у спільноті (виборов для себе право вивчати програму самостійно).

   Ставши священиком він врешті-решт зміг відновити відносини з матір'ю і частиною родини, які не сприйняли його навернення у католицизм. Довгі роки він був священиком для чорношкірих глухих у різних віддалених від Йоганнесбурга місцинах. Він вивчив дуже багато різновидів мови жестів. Ця частина книги присвячена тогочасним прикрощам апартеїду. Завдяки діяльності Аксельрода все більше чорношкірих людей отримували так потрібну їм освіту. Отець також багато подорожував по Європі, Америці та Азії. Дуже знаковою для нього була китайська місія. Лише завдяки його зусиллям в цій країні глухі люди почали створювати власні товариства і була започаткована освіта для глухих людей. Під час цієї місії його зір швидко і невпинно згасав. Спершу, він не знав, що осліпне... Але зрозумівши, що його чекає намагався встигнути зробити для глухих людей якнайбільше. Батьки так йому й не сказали, хоча знали про це з самого початку... (щоб зрозуміти чому так сталось почитайте статтю у Вікіпедії про синдром Ушера). Ця частина книги найбільш прониклива, коли він описує свою адаптацію до нових умов. Все, що його турбувало тоді: як служити глухим і сліпоглухим тепер? Вихід, який він знайшов для себе чарівний :) Аромотерапія та масаж! Два роки він вчився на масажиста, будучи сліпоглухою людиною.

   Знаєте, книга дуже ніжна, проста та, можливо, по-дитячому щира. По тілу йдуть мурашки, коли він описує як хотів зрозуміти, що таке звук відчуваючи, що татові дуже подобається слухати радіо. Як фактично було неможливим спілкування з батьками, які дуже-дуже довгий час не знали жодного жесту. Як батьки знайшли вервичку в його кишені і це стало поворотним моментом для його батька. Саме тоді він домігся юдейської освіти для сина мовою жестів. Ця вервичка є в Кирила і сьогодні. Як він втратив зв'язок з усією родиною через навернення в католицизм. Як це вчитися жити заново не бачачи цей світ... Як величезна кількість людей аплодувала йому в залі Галладетського університету, а він відчував лише вібрацію повітря...

Regina Brett

            Почну трішки здалека. Якось Юрія Горбунова запитали, в чому секрет його органічності як ведучого. Він розповів, що спершу йому ніяк не вдавалось цього досягти. Особливо тоді, треба було міркувати на тему, в якій він не є фахівцем. Дубль за дублем, а бажаного ефекту не було. В якийсь момент він просто подумав, що розповідати про це треба від себе. Як це розуміє, він, звичайний Юра Горбунов 27 років. Я гадаю, що з книжками десь те саме. Особливо, коли це збірки есеїв і коли вони зачіпають непрості теми.

   Письмо Регіни нагадує мені історію Юри Горбунова. В двох книжках-збірках есеїв (які писалися для газетної колонки) авторка розмірковує про рак, Бога, сімейні стосунки, любов, тощо з власної особистої перспективи. Її особистий досвід і щире викладення чужих історій дуже промовляють до читача. Часами настільки, що на очі навертаються сльози. Це перші книжки, які за довгий так потужно вплинули на мене.

Бог ніколи не моргає: 50  уроків, які змінять твоє життя

Життя прекрасне. Тексти в цій книжці неймовірні. Вони писалися у відповідь на рак і не тільки. Чого вартує тільки історія про те, як хворі на рак носили бейсболки з надписом "Життя прекрасне". У них більше немає волосся, вони страждають від побічних ефектів  опромінення, але "життя прекрасне". Добрий урок усім нам. Часом так непомітно рутина вбиває відчуття чуда.

Фокусуйся на житті, а не на хворобі. Хворобу треба посунути на другий план. Навіть таку хворобу як рак. Хай як складно це повірити, але хвороба це такий особливий дар від Бога, за яким він нас впізнає і пам'ятає.

Про Бога. Регіна пише, що їй довгий час здавалося, що при її народженні Бог моргнув, і, мабуть, ще багато разів моргав протягом її життя. Відтак, стосунки з Богом ніколи не були її пріоритетом. Він не піклується про неї, то чому вона має спілкуватися з Ним? Але рак змістив акценти. Вона дуже цікаво описує як її життя стало повнішим. Але найособливіший есей про молитву. Вона багато молилася за себе і не знаходила полегшення. А тоді одного дня почала молитися за інших і перестала молитися за себе. І відчула мир у душі.

Найбільше мене вразив есей про якість особистих стосунків з Богом. Вона каже, що можна і варто виговоритися Богові. Що тобі важко. Що ти так направду не можеш зносити усього, що тобі випало. Просто не мовчати про це. І не тамувати негативних емоцій.  А опісля подякувати за все хороше. Умовно кажучи "звести рахунки" з Богом. Саме тоді можливе повне прийняття.

Самореалізація. Наше місце в цьому світі унікальне. Воно на перетині кількох траєкторій: чим ми можемо прислужитися цьому світові і що нам найбільше подобається робити. Дуже цікава ідея. Для неї сферою самореалізації і служіння водночас стала журналістика. Служіння проявилося через газетну колонку. Регіна багато разів впливала на чиєсь життя. Але сіль її історії в іншому. До журналістики ким вона тільки не працювала. Фах журналіста почала здобувати вже у досить пізньому віці. Але вона пише, що кожен із попередніх досвідів допоміг їй набути якостей вкрай потрібних журналістові.

  

Життя схоже на бенкет. І ми маємо частуватися на повну силу до останнього. Часом життя - це подарунок без красивої обгортки. Але все ж подарунок!

Інші теми. Дуже чуттєвий есей про стосунки з мамою. Щоб їх налагодити вона виділила цілісінький день і провела його з мамою. Вони ходили на шопінг і просто гуляли. Вона описує дуже ніжний момент. Її мама в своєму планівнику у відповідний день запланувала лише одну подію "день з дочкою". З практичних тем, вона пише про те, що слід щомісяця відкладати трохи на пенсійний вік :)

Просто встань, одягнися і йди.

Скажи "Доброго ранку, Боже", коли не хочеш вступати в новий день. Його могло б і не бути.

Чи буде це мати значення через 5 років?

Будь дивом

Друга збірка есеїв. Своєрідне продовження/доповнення першої. В ній також можна зустріти слова, які пробирають до мурашок, але перша книга мені виглядає усе ж сильнішою.

Ти можеш змінити чиєсь життя звідти, де ти є тепер. Історія простого касира, який врятував маленьку дівчинку від викрадача. Історія будівельної фірми, яка безкоштовно переобладнала будинок, щоб батьки могли провести останні тижні життя їхньої непритомної дочки разом із нею. І про те як молодий чоловік повністю паралізований після спортивної травми став реабілітологом для інших людей. Мені найбільше сподобалося, що ці історії не приправлені дидактичними настановами в дусі "ти теж так можеш і мусиш". Що всі історії хворіб інших людей не націлені показати, що комусь гірше, ніж тобі. Неймовірним чином ці історії у її викладі стають дуже надихаючими.

    Після текстів Надійки Гербіш і Богдани Матіяш я стала палкою прихильницею короткої форми у прозі. Гадаю, що це найбільш перспективна форма письма. Не тому, що ми перестанемо читати романи і вже тепер читаємо все частіше блоги. Просто тому, що сіль життя проявляється значно потужніше в короткій формі. Прицілений добре налаштований фокус як у оповідача, так і у читача.

Улюблені цитати

З того часу я молюся натхненно і вірю в кожне слово. Я не натискаю кнопку "надіслати" знову і знову. І це змінило моє життя. Звільнило мене від страху - тепер переді мною відкрилися різні шляхи: письменниці, радіоведучої, матері, дружини і друга. Це змінило мої стосунки з усіма, починаючи із найважливіших - стосунків із Богом. Істинна віра - це не безперервна молитва. Це впевненість у тому, що Бог почув тебе з першого разу.                  

Саме так Господь упізнає нас - за нашими ранами. Для Бога це ніякі не рани, для нього це дари. Бог не дає нам більше, ніж ми можемо витримати. Хай там як, коли нам випало підтримувати частинку неба, значить, це нам під силу. Адже це наш дар.               

Я - цікава книжка і гарячий лате холодного сонячного ранку на Потомаку. Я - свіжий вишневий манікюр і педикюр у нових босоніжках із ремінцями на весні. Я самовпевнена і до біса розумна. Я дотепна й весела. Я - вино, яке після дегустації продається краще, ніж за каталогом. Я щаслива, мов різдвяний ранок, мов вишневий цвіт ....

 

****************************************************

Список 50 уроків англійською (по одному реченню) тут:

http://www.reginabrett.com/50-life-lessons-god-never-blinks/

В гугль букс доступні обидві книги :)