I wanna fly

Правди про нас - всередині нас. 

І вони були там завжди.  

Вони - off, а ми - on. 

  Правди про нас - всередині нас. І вони були там завжди.  Вони - off, а ми - on. Найголовніша правда полягає у щоденній ліпці себе. Через страх, "не хочу" і "мені це не треба". Інтуїтивно знаєш, що треба і саме це, всупереч комфортній зоні. Рано чи пізно, так чи інакше (М. Фрай). 

  

  Ніщо не приходить просто так. Люди не завітають до нашого життя просто так, а навички не з'являються від активних мрій про них. Твоє життя - це ти. Ні більше, ні менше. Ліпка - це запрошення чудового в своє життя. Ти стаєш схожою на це чудове в процесі.

   На жаль, ця щоденна ліпка себе, вона про рутину. Іноді, видається, що все життя про рутину. Проте, це не так. Життя про щоденну смерть й щоденне народження. Про сукупність таких мікрожиттів. Водночас, про перспективу також. 365 днів у наших руках. 

  Найсприятливіша ліпка, коли видається, що стоїш на роздоріжжі. Час на зупинку. Насправді, ти й далі йдеш вперед. Просто ця стара форма вичерпала себе.  

   Ліпка - процес безперервний. До нового роздоріжжя. Але, в такому разі він триває завжди. 

   Не стій на зупинці. Йди вперед. Зона комфортної зупинки позаду. Рецепт простий: роби те, чого не робила ніколи, і в твоєму житті з'явиться те, чого не було ніколи. Буде цікаво. Завжди. 

Soundtrack: Krut I wanna fly

https://www.youtube.com/watch?v=O98C9gZDaAk

The Roadway

Люди складаються зі світла й болю. 

Й світла завжди більше. 

Навіть якщо здається, що це не так.

 У кожного є The Roadway. Так-так. Тамтешні мандрівники не слабкі. І не сильні. Існує лиш співвідношення болю й дистанцій. Мені завжди подобалися оті, що довгі. Біжиш, доки рівне дихання іще з тобою. Зрідка, відкладений якнайдалі біль тебе якісно накриває. Виручає вміння повертати його на місце. У ту далеку шуфлядку-схованку. 

  З людьми довгих дистанцій значно легше, ніж з людьми коротких. Перші витривалі. І тихо всміхаються крізь біль. Другі щосекунди тебе потребують. Їхній біль і недовіра до свого життя йдуть з ними пліч о пліч. І ти нічого не зміниш. 

 Недосяжний дзен - це про баланс між вибором дистанцій.

**************************************************************************************

  Я інтуїтивно відчувала My Roadway. Інтуїтивно бігла. Інтуїтивно йшла. Іноді без зупинок було ніяк. А тепер, я точно знаю. Після того як чергова зупинка могла закінчитися повною втратою себе. Відчуваю My Roadway у всьому. Бачу у щонайменших дрібницях. Моя дорога для мене й про мене. Вона про довіру й про внутрішнє світло. А обставини, які збивають всі приціли й зміщують орієнтири, не з'являються з нікуди. Вони були на цій дорозі завжди. І значить я зможу з ними розібратися. Це про 50/50. Внутрішній стержень й те, чого ти вже не зміниш. А значить, з новим світанком треба йти вперед.

**************************************************************************************

  Якщо твоя зупинка затягнулася, уникай почуття провини. Уникай порівнянь (з кращими чи гіршими дорогами). Не спіши. Проболи. Промовчи. Відпусти. Пробач. Проговори те, що болить. Дай собі час. Дивися широко відкритими очима на світ (долай пелену). Пригорнись. Обійми. Випий чаю. Замов собі кави з молоком. Усміхнись. Одного дня одна секунда поверне тобі відчуття твого шляху. Обов'язково.

Как будто немало видел как будто слышал как будто ослепительно ясное 
как будто мерцающее драгоценное радостное преполняющее как будто мое

(М.Фрай)